До Міжнародного Дня вчителя у Павлоградському історико-краєзнавчому музеї розповіли про вчителя Костянтина Зіньківського. З 1907 по 1922 року він працював в Олександрівському міському училищі, спочатку викладачем математики та ручної праці, потім інспектором, тобто директором училища. Закінчивши інститут Феодосії, Костянтин Максимович вчителював у Кишеневі, Слов’яносербську, Нікополі, Маріуполі, Катеринославі. У Катеринославі (тепер ― Дніпро) Зіньківський зблизився із гуртком української інтелігенції, душею якого був Дмитро Іванович Яворницький.
У підсобних приміщеннях музею Яворницький часто давав притулок мандрівним бандуристам. На стихійних концертах любив бути і Костянтин Максимович. Його улюбленою піснею у їхньому виконанні була «Дивлюся я на небо…». У цей час він працював над перекладом «Слова про похід Ігорів» українською мовою.
У 1907 році з Павлограда Костянтин Максимович надсилає свій повний переклад «Слова про похід Ігорів» Івану Франку до Львова. Але рукопис був надісланий не вчасно. «Літературно – науковий вісник», одним із редакторів якого був К.М. Зіньківський Франко, з 1907 року, перестав виходити. Так, один із найкращих українських поетичних перекладів «Слова» зберігався неопублікованим у фонді І. Франка в архіві Рукописного відділу Інституту літератури АН України. І лише 1967 року в Києві, у видавництві «Наукова думка», у збірці перекладів «Слова про похід Ігорів» було повністю надруковано переклад Зіньковського. На думку критиків, які високо оцінили талант перекладача, навіть одного перекладу «Слова» достатньо, щоб пам’ять про Костянтина Максимовича залишилася в українській літературі.
Також Зіньківський сам писав вірші. Він став автором казки «Морська царівна», а в 1909 році в журналі «Рідний край», який редагувала Олена Пчілка, вийшли його вірші: «Ще раз» (переклад з Гейне), «Прийде годину», «Весняне ранок».
У 1915 році в павлоградській друкарні «Праця і Мистецтво» вийшла його книга «Початкові прийоми швидкого рахунку» (на допомогу народному вчителю). За його ініціативи у міському училищі відкрилися педагогічні курси.
З 1916 року надвірний радник Зіньковський за сумісництвом викладав математику та методику математики в Українській вчительській семінарії, яка відкрилася в Павлограді.
Діти любили Костянтина Максимовича за його доброту, життєрадісність, чуйність і готові були слухати його цілими днями, охоче відвідували його уроки. Учнем Зіньківського був український письменник Петро Вільховий.
Крім викладацької роботи, він займався громадською діяльністю, обирався голосним Павлоградської міської Думи.
З 1926 року Костянтин Максимович проживав у рідному Бердянську. І хоча у нього не було жодних офіційних наукових звань, за його підручниками та методиками викладання математики досі навчаються у педінститутах. 1959 року Вчителя з великої літери не стало. Загалом на вчительській ниві Костянтин Зінківський працював понад 60 років.
Читайте також: У Павлограді провели майстер-клас з народного ремесла (ФОТО і ВІДЕО)
