Ветеран російсько-української війни Станіслав “Ніч” Дейна родом із Павлограда. Він пережив понад 50 операцій, втратив брата на фронті, отримав важке поранення під час бойового завдання та два роки провів у лікарнях. Свою історію він розповів в інтерв’ю для сайту «Степ».
Станіслав пішов на війну у 2022 році. Каже, що довго намагався потрапити до війська, хоча йому спочатку відмовляли.
«Я обдурив дружину. Сказав, що мене викликали, що це мобілізація, і поїхав воювати», — згадує він.
До повномасштабного вторгнення хлопець працював майстром на заводі «Дніпрометиз» у Дніпрі. А ще — займався творчістю, писав вірші та прозу. За його словами, любов до мистецтва з’явилася ще в дитинстві.
Станіслав служив у мінометній батареї. Свій найважчий бій пам’ятає до деталей — саме тоді загинув його рідний брат Олександр Дейна, старший майже на 2 роки, який також був командиром міномета.
«Він загинув десь о 8–9 ранку, в кілометрі від мене», — говорить ветеран.
Після цього бою Станіслав отримав тяжке поранення від FPV-дрона.
«У мене погоріли турнікети на мені. Відірвало ліву ногу, праву пошматувало», — розповідає він.
Завдяки побратимам вдалося зупинити кровотечу та евакуювати його до лікарні. З того часу чоловік переніс понад 50 операцій та тривалий період реабілітації.
Дружина ветерана Тетяна вже 2,5 роки займається здоров’ям Стаса. Вони пережили перебування в кількох лікарнях, зараз — на реабілітації. Пригадує, що про поранення дізналася наступного дня. Найстрашнішим моментом для неї стала зустріч у реанімації.
«Він мені тільки на долоньці писав, що брат «мінус»…, — каже вона.
Після поранення та тривалого лікування дружина ветерана згадує, що найважчим було навчитися тримати емоції під контролем. Попри біль і страх, вона знаходила в собі сили підтримувати чоловіка та повертати віру в його відновлення.
«Підтримка потрібна без паніки, хоча емоції, звісно, накривали. Вилітаєш із палати, проридалася, прокричалася — і знову повертаєшся. І знову з’являється віра в сили чоловіка. Я бачила силу Стаса, знала, що він сильний і “залізний”, але шлях, який він проходить від поранення до відновлення, — це щось неймовірне. Ти постійно тримаєш це в голові: він уже зміг і зможе ще більше. Він буквально не давав зламатися, надихав не здаватися», — розповідає Тетяна.
Попри пережите, Станіслав продовжує займатися творчістю та працює над книгою про свій бойовий шлях — від початку повномасштабного вторгнення до моменту поранення.
«Там немає жодного слова брехні. Люди повинні знати, що таке війна без прикрас», — говорить ветеран.
Зараз він шукає видавництво, яке готове опублікувати його книгу.
Сьогодні Станіслав бере участь у ветеранських ініціативах, підтримує інших військових та хоче показати, що після фронту життя триває.
Більше — у відео.
