Сирітство та втрата батьківської опіки в Україні під час повномасштабної війни відчутно зросли. За даними Нацсоцслужби України, станом на жовтень 2024 року майже дві тисячі дітей втратили батьківську опіку через прямі наслідки війни (загибель чи зникнення батьків), а загалом 17 241 дитина з початку війни залишилася без батьківської опіки з різних причин (смерть/зникнення, евакуація без батьків, покинуті в лікарнях, знайдені без опікунів тощо).
Сьогодні «СТЕП» розкаже вам про подружжя Демидових, яке стало прийомними батьками для трьох дітей-підлітків. Їхні власні троє дітей вже виросли та роз’їхалися, і пара задумалася над тим, щоб взяти дитину з державної установи.
Троє дітей — одне рішення
«Виношували цю ідею, напевно, роки три. Потім почалася війна, це стримувало. Але потім ми зібралися з духом і звернулися до Служби у справах дітей, — розповідає Ірина Демидова. — Нам розповіли, які документи ми мусимо зібрати. І так почався наш шлях. Було гарне навчання у Дніпрі. І 18 березня минулого року ми поїхали у Центр «Моя родина» знайомитися з дітками».
Спочатку думали взяти на виховання одну дитину, але в «Моїй родині» до душі прийшлися троє дітей.
«Коли ми вже перший раз прийшли, тільки Єгор вийшов. Денис був у школі, Катя в лікарні. Ми спитали Єгора: «Ти хочеш, щоб у тебе була своя кімната, щоб ти жив в родині? Спочатку він сказав: «Ні». Ми засмутилися. Але коли через 10 днів приїхали знову, нам на зустріч вийшли всі троє дітей і сказали: «Так».
«Будуть складнощі й “притирання”: ми це пройшли»
На навчанні розповідали, що на майбутніх батьків очікує період адаптації, коли діти будуть показувати свій «характер», будуть складнощі, «притирання».
«Ми думали нас це омине, діти хороші… Але ні, перші місяці було складно. Один з хлопчиків має проблеми з навчанням. Хоч він і в сьомому класі, але рівень знань у нього — на четвертий клас. Ми буквально вчилися з ним писати, читати. Дуже важко йому все це дається. До пізнього вечора сидимо за уроками, займаємося, в тому числі з репетиторами», — розповідає Ірина. — Інший хлопчик, Єгор, був «весь в собі», перші пів року він просто… не знімав капелюха. Навіть спав у ньому. Це був його «захист»… Це велике досягнення, що він відкрився. Ну а дівчинка, Катя, натура артистична… Було важко. Але нас вчили на курсах, що так буде. Це велика праця. Але тепер будинок наповнений радістю, коли діти радіють гарній оцінці, чи якимось іншим успіхам».
Катя відвідує театральну студію, малює. Деякі її малюнки займають призові місця на конкурсах.
«Треба спробувати слухати дітей. Вони приходять «закритими книгами»… Але нічого, ми пройшли це, слава Богу, витримали. Ще скажу одне. Якщо сім’ї, які будуть брати дітей, там потрібно, щоб пари трималися разом. Якщо в сім’ї немає цього, дуже важко буде. Тому що тільки в парі можна. Як у нас, наприклад, я роблю щось, чоловік підхоплює.
Вчора я з одним з хлопців робила математику, з іншим чоловік робить географію, контурні карти», — розповідає Ірина.
Вона каже: якщо людина хоче, щоб будинок наповнився дитячим сміхом та щастям — треба діяти.
У Павлограді є діти, які потребують сімей
У Павлограді збільшилася кількість дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, а також тих, хто опинився у складних життєвих обставинах. Як повідомляють у службі у справах дітей, основне завдання — влаштувати таких дітей до сімейних форм виховання. Найчастіше їх беруть під опіку родичі, також працюють прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу. У прийомні родини можуть влаштовувати до чотирьох дітей, у дитячі будинки сімейного типу — від п’яти до десяти. Водночас у місті поки немає патронатних вихователів.
«Наразі у Павлограді — 67 усиновителів, а протягом минулого року усиновили 13 дітей-сиріт. У дев’яти прийомних сім’ях виховуються 19 дітей. Діють три дитячі будинки сімейного типу: два з них евакуйовані за кордон, ще один — на захід України. Загалом у цих родинах виховується 21 дитина. Опікуни та піклувальники виховують понад 250 дітей», — розповіла заступниця начальника Служби у справах дітей Вікторія Пшенична.
Ще понад 10 дітей перебувають у державних установах, зокрема у Центрі соціальної підтримки «Моя родина».
Після повномасштабного початку вторгнення працівники центру разом із дітьми виїжджали в евакуацію та постійно перебували поруч, забезпечуючи догляд і психологічну підтримку. У закладі намагаються створити умови, максимально наближені до сімейних.
Головною проблемою залишається пошук нових родин. За словами фахівців, значно складніше знайти батьків для підлітків, дітей з інвалідністю або братів і сестер, яких не можна роз’єднувати.
У службі наголошують: їхня мета — щоб кожна дитина зростала у сім’ї. Саме бажання допомогти дітям, кажуть працівники, допомагають продовжувати роботу навіть у складних умовах воєнного часу.
Всіх, хто бажає подарувати дитині родинний затишок, чекають у Службі у справах дітей за адресою: м. Павлоград, вул. Соборна, буд. 42а, тел. 0957520612.
Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Посилення стійкості українських медіа», який реалізується Фондом Ірондель (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity). Висловлені погляди є виключно поглядами авторів і не обов‘язково відображають позицію ФОНДУ ІРОНДЕЛЬ або IRMI.