Валентина Михайлівна родом із Торецька. Міста, якого сьогодні вже фактично немає. У 2024 році вона була змушена залишити рідний дім і переїхати до Павлограда. Позаду залишилися квартира, звичне життя, сусіди та місто, у якому минули роки.
Сьогодні Валентина Михайлівна живе у Павлограді. Її син — військовий медик — допомагає оплачувати орендоване житло. А ще жінка знайшла тут місце, де може отримати необхідну допомогу, поспілкуватися з іншими переселенками та просто відчути, що вона не залишилася сама.
«Від усього звільнили — від життя»
Про життя в Торецьку Валентина Михайлівна говорить важко. Вода та газ зникли ще у березні 2022 року. Електроенергію іноді подавали за графіком.
«Найстрашніше — коли немає води».
Технічну воду людям привозили цистернами. Питну — волонтери.
Один із чоловіків, згадує Валентина Михайлівна, регулярно привозив воду. За невелику плату він навіть допомагав підняти її на четвертий поверх.
А потім через обстріл чоловік втратив руку.
Він більше не зміг приїжджати.
Так почалися два роки життя без нормального доступу до води, у постійній небезпеці та очікуванні чергового обстрілу.
«Освободітєлі прийшли і освободили від усього, від життя», — говорить жінка.
Обстріли посилювалися. Дрони, КАБи, удари по будинках. Одного разу снаряд влучив у балкон квартири Валентини Михайлівни.
Стало зрозуміло: залишатися більше не можна.
– Там було вже навіть таке, що люди повмирали, а поховати їх не могли, собаки розтаскували тіла …
«Їхати потрібно, коли пропонують евакуацію»
Евакуюватися Валентина Михайлівна вирішила не одразу. Спочатку було страшно їхати у невідомість. Не зрозуміло було, куди саме їхати і за які кошти.
– Ми думали, що нас не зачеплять. Адже наше місто не має такого стратегічного значення. І сиділи до останнього. Та й куди їхати. Це ж потрібні гроші.
Поїхали спочатку до Покровська. Але й там ситуація швидко погіршувалася.
Жінка згадує історію своєї знайомої Рози, яка до останнього не хотіла залишати Торецьк.
– Із мого під’їзду ще одні залишилась, не хотіли їхати. Уже приїхали «Білі янголи». Уже виносили її на простирадлі хлопці. І дрон влучив у цього хлопця, він загинув. Так ця Роза так плакала — ну чому ж мене не вбило, а вбило цього хлопця молодого, який мені хотів допомогти.
Для Валентини Михайлівни ця історія стала ще одним страшним доказом того, наскільки небезпечним стало життя в прифронтовому місті.
«Коли пропонують евакуацію, потрібно їхати».
Зрештою її знайому також вдалося евакуювати. Нині вона перебуває у Житомирській області, де є вода, газ, світло, тепло та можливість жити без постійного страху за життя.
Нове життя у Павлограді
До Павлограда Валентина Михайлівна приїхала у 2024 році. Її син, який служить військовим медиком, допоміг винайняти житло.
Жінка зізнається: самостійно оплачувати оренду лише зі своєї пенсії вона не змогла б.
Але матеріальна підтримка — не єдине, чого вона потребувала.
Про організацію «Жінки Західного Донбасу» Валентина Михайлівна дізналася від знайомої, яка також була змушена залишити свій дім через війну.
Вона зателефонувала, зареєструвалася та прийшла у призначений день.
Тут отримала допомогу, але особливо важливим для неї стало інше — відчуття підтримки.
Підтримка, яка повертає відчуття опори
Історія Валентини Михайлівни — про те, що допомога людям, які пережили вимушене переміщення, не обмежується лише матеріальними речами.
Так, важливими є гігієнічні набори, необхідні товари, можливість отримати консультацію чи психологічну підтримку. Але не менш важливо — створити простір, де людина може поговорити, зустріти інших, відчути турботу та зрозуміти: вона не залишилася сам на сам зі своїми втратами.
Для Валентини Михайлівни Павлоград став місцем, де вона змогла почати життя заново після втрати рідного міста. Хоча, досі мріє про те життя, яке мала до війни.
«Якби повернулося те життя, що було. Я тільки про це мрію, – зі сльозами на очах говорить жінка.
Її будинку в Торецьку більше немає. Та немає вже й того міста, яке вона пам’ятає.
Але є нове місце, де поруч люди, готові підтримати.
«Дякую тим, хто допомагає. Бо коли ти залишаєш усе, дуже важливо знати, що десь є люди, яким не байдуже».
Саме завдяки підтримці донорів та благодійників у Павлограді продовжують працювати ініціативи, які допомагають переселенцям не лише пережити складний період, а й поступово відновлювати відчуття безпеки, гідності та приналежності до громади.
У Павлограді допомога переселенкам та місцевим мешканкам надається в межах проєкту «Посилення постраждалих від війни громад України через місцеві ініціативи (EMPOWER)». Проєкт в місті реалізує ГО «Жінки Західного Донбасу».
Проєкт EMPOWER фінансується Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ) спільно з Генеральним директоратом Європейської Комісії з питань цивільного захисту та гуманітарної допомоги та реалізується Німецьким товариством міжнародного співробітництва (GIZ) GmbH.