Три роки тому – 11 листопада 2022 року – наші воїни звільнили Херсон від російської окупації. Це була жадана перемога, здобута високою ціною. Серед тих, хто віддав життя за цю землю – мешканець шахтарської Тернівки Руслан Олійник.
15 березня 2022 року Руслан, який понад 20 років відпрацював на шахті, зняв шахтарську робу і добровольцем пішов у військо. Не сказав нікому – щоб не вмовляли залишитися.
«Я служив в армії. Давав присягу своєму народу. Порушити обіцянку не можу. Бо не можу дивитися, як нищать мою країну, грабують, катують і вбивають мирних людей», — пояснював він.
«Lion» — позивний, що став долею
Руслан став до лав 60-ї окремої піхотної Інгулецької бригади. Взяв собі псевдо «Lion» і виправдав його на всі сто.
Після короткого вишколу підрозділ вирушив на Херсонський напрямок, де потрапив у пекельний вир контрнаступу. Майже місяць – увесь жовтень 2022-го – вони з побратимами йшли з бою в бій, звільняючи села та містечка окупованого Півдня: Високопілля, Ольгине, Давидів Брід, Любимівку, Золоту Балку.
Руслан бився за Херсонщину, мов справжній лев. Ця земля була для нього особливою — саме тут, у колишньому Нововоронцовському районі, народилася його мама. А зовсім поруч проходив кордон з рідною Дніпропетровщиною, де палали села, сплюндровані ворогом.
«Усе нормально, мам…»
Загартований важкою працею, «вдихнувши» разом із вугільним пилом стійкість та справжню шахтарську витримку, Руслан не скаржився.
«Усе нормально. Воюємо. Не голодний. Нас люди годують», – заспокоював рідних.
Лише іноді розповідав, як зустрічали українських воїнів мешканці визволених сіл – зі сльозами вдячності, обіймами й нехитрими гостинцями.
«Радіють, коли ми їх звільняємо… А є й такі, що виходять заміж за росіян. Це боляче бачити», – говорив він.
Майже дійшов до Херсона
Хоробрий відчайдух, Руслан завжди був серед перших у штурмах.
«Я позаду ховатися не буду», — казав.
Повсякчас тримав при собі гранату, щоб не потрапити в полон. Одного разу вижив дивом: після обстрілу побратими відкопали його з бліндажу, де загинуло 37 бійців.
Він майже дійшов до Херсона. Не вистачило зовсім трохи, аби побачити визволення міста, до якого вони з побратимами подолали шлях таких звитяжних боїв.
27 жовтня 2022 року Руслан Олійник загинув під час танкового обстрілу позицій поблизу села Трифонівка, Бериславського району.
…Руслан умів радіти простим речам: любив футбол і риболовлю, разом з батьком займався ремонтами – обоє мали золоті руки. А ще – був талановитим кулінаром і варив найсмачніший у світі «татів зелений борщ» для своїх синів.
«Йому назавжди 39. І він назавжди — наш Герой», — кажуть рідні захисника.
Авторка: Ліна Черних, фото і відео надані родиною загиблого
