Малий і середній бізнес Донбасу був змушений виїхати з територій, охоплених вогнем. Цілі підприємства релокувалися до Павлограда Дніпропетровської області.
Один з тих, хто виїхав, Володимир Ільницький-Кольганович. Раніше він жив і мав бізнес у Гродовці Донецької області. У Павлограді він орендував приміщення кафе «Норма» і продовжив роботу. Як і багато жителів Донецької області, Володимир відпрацював в шахті, вийшов на пенсію, але працювати не припинив. Разом із дружиною та донькою відкривали ресторани, їдальні, піцерії, магазин. У вільний час захоплювався кінним спортом.
Перші дні вторгнення та зміни в бізнес-процесах
Володимир згадує перші дні повномасштабного вторгнення.
«З першого дня перестали возити пальне. Не було де брати ніякої продукції для роботи. Їздили у Дніпропетровську область і заправляться, і щось купувати для подальшої нашої роботи. Дуже було складно, люди було перелякані, почали виїжджати. Але потім воно послабло, наша армія затримала російську, і ми ще майже два роки працювали у себе вдома», — згадує Володимир.
З собою він вивіз обладнання і дорогі серцю речі. Як, наприклад, оця статуетка коня:
«Бачите, це ця статуеточка у Гродовці стояла в кафе у нас, а тепер поїхала зі мною сюди».
Донька Володимира — Наталя ― також переїхала до Павлограда. Вона відкрила кафе Street Roll. Каже, важко, але справляється.
Досвід доньки: Street Roll та виїзд під обстрілами
«Не знаю, у мене, мабуть, родина така. Де страшно, там і ми. Де складно, там і ми. І ми 10 травня 2022 року в Гродівці відкриваємо магазин. І він працював до серпня 2024 року. Кінець липня, ми виїжджаємо, за дві години, останньою машиною з товаром, з обладнанням, в Мирноград. І через дві години йде обстріл саме там, де знаходився наш магазин, — розповіла Наталія Ільницька-Кольганович — Кінець липня ми виїжджаємо. За дві години останньою машиною з товарами, з обладнаннями виїжджаємо в Мирноград. Через дві години йде обстріл саме там, де знаходиться наш магазин».
Підприємці-переселенці, як правило, забезпечують роботою не лише себе, а й своїх земляків, які також змушені виїжджати до інших міст. Наприклад, у цьому кафе з чотирьох працівників троє — з Донецької області.
Підтримка від держави через центри зайнятості
Як розповідають, у Павлоградській філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості держава передбачила компенсації для підприємств, які працевлаштовують переселенців.
«З початку повномасштабного вторгнення до нас звернулося більше 3,5 тисяч внутрішньопереміщених осіб. Статус отримали близько двох, а допомогли вивезти роботу ми майже 1,5 тисяч. Тому ми готові допомагати, будь ласка, звертайтеся. Як особисто, так користуйтесь нашими онлайн-ресурсами. Для роботодавців теж є у нас програми, компенсаційні програми, які відшкодовують витрати заробітної плати для внутрішньопереміщених осіб у разі їх працевлаштування», — зазначає Олена Зоц, заступниця начальника відділу працевлаштування Павлоградської філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості.
На тимчасово окупованих територіях станом на 2025 рік зареєстровано близько 64 тис. українських компаній, приблизно 5% від усього бізнесу. І далеко не всі з них змогли релокуватися.
Мотивація, надія на повернення та життєва філософія
Аналітика за 2025 рік показує, що Дніпропетровська область – це великий магніт для бізнесу. З неї виїхали сотні компаній, але вона стабільно входить в топ регіонів, куди заходять нові підприємства.
«Ну, це найближча локація додому. Все ж таки ми живемо надією, що повернемось. Ну, як буде можливість, поїдемо назад. Тут не лишимо, будемо працювати і тут, і там», — каже Володимир.
Переселенцям радять працювати, рухатися.
«Життя продовжується. Світ клином не зійшовся на нашій області. Тобто можна їхати далі, можна робити, працювати. Не зупинятися, не опускати руки. Дуже хочеться додому, щоб все це закінчилось, і ми поїхали в свої домівки. Але в реалії трошки інше. Тому найголовніше — не зупинятися, вірити в себе. У нас на номери машин — «АН». Ці люди не здаються. Тому тільки вперед», — додає Наталія.
Історія підприємців показує, що як би не було складно, можливості для руху вперед є. У новому для себе місті вони вже напрацьовують репутацію та клієнтів. Але всі, звісно, мріють про те, що зможуть сісти в автомобіль із номерами «АН» і повернутися додому.
Матеріал підготовлено за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу завдяки фінансуванню від Українського Медіа Фонду