Один із наших земляків, який з дитинства був готовий служити Україні, поділився своєю історією. Військовий з Павлограда з позивним «Паштет», починаючи з юних років, пройшов довгий шлях від маленького хлопця, що носив продукти на блокпости, до «штурмовика», який захищає країну на фронті. Сьогодні він — боєць 10-ї гірсько-штурмової бригади, яка бере участь у штурмових діях, а також займається евакуацією поранених. Біографію хлопця розповіли у 10-тій  ОГШБр «Едельвейс».

Мрія про десант

Коли у 2014 році почалася війна, він був ще дитиною — йому було всього 12 років. Тоді, з друзями, хлопчик не тільки спостерігав за подіями, а й допомагав військовим.

«Ми з друзями ходили на річку через міст і блокпост, приносили військовим усе, що могли «натирити» з городів. Я їх діставав: «А можна до вас? Як потрапити до вас?». Вони тільки сміялися з мене — худого малого  пацана», — згадує «Паштет». 

У школі хлопець активно займався спортом — футболом і єдиноборствами. І хоча не зміг вступити до училища 25-ї бригади, бо не вистачило двох балів на ЗНО, він не відмовився від мрії служити в армії.

Від строкової служби до розвідки

У 19 років наш земляк все ж таки вирушив служити. Почав свою службу в 92-й механізованій бригаді, яка згодом була реформована в штурмову. Саме там, на навчаннях у Десні, хлопець вперше зустрів війну. 

5 лютого «Паштету» виповнилося 20 років. А вже 24 лютого, під час караулу за 30 км від кордону з росією, він дізнався, що почалася війна: 

«Спочатку зупиняти наступ вирушили всі контрактники, а ми, строковики, залишилися  охороняти склади. Я був розводящим: розмістив двох  хлопців на одному складі, інших на іншому, а сам став між  ними. Кожні 15 хвилин — доповідь про обстановку,  під час однієї 3 таких доповідей: перша доповідь — «4.5.0.»  (все спокійно), і раптом позаду нас прилітає ракета «Точка-У». Слідом — щільний обстріл з «Градів», пряме влучання в  склад. Так ми і зрозуміли, що почалася справжня війна. Але ніхто не міг уявити справжніх масштабів».  

Захист Батьківщини на передовій 

«На строковій службі дізнався, що є можливість  перевестися, і мені запропонували контракт і службу в  108-му окремому гірсько-штурмовому батальйоні, в якому  перебуваю до сьогодні. Незважаючи на те, що я не новомобілізований, у кожного, хто потрапляє в нову бригаду або підрозділ, є період адаптації. Спершу їздив, відвозив снаряди на Куп’янськ, згодом було відновлення кілька тижнів на Донбасі. А потім я вже поїхав на Куп’янськ  разом з усіма. Там брав участь і в штурмових діях, і евакуації 300-х, і заведенні людей, і працював у резервній  групі, і міняли піхоту. Мені найбільше подобається тактика, зачистка окопів,  стрільба. Проходка по лісу, урбан — цікаві завдання.  Подобається те, що кожен штурм — різний. З дрону — це  мертві поля, а в реальності — купа перепон», — розказує хлопець. 

Під час одного з мінометних обстрілів, коли вони були в бліндажі, він отримав поранення та контузію. Однак відновився і продовжив службу. 

«Війна — не для всіх»

Не дивлячись на те, що «Паштет» з дитинства мріяв стати військовим, він визнає, що бути на війні — дуже важко:

«Найскладніше у службі — це бойовий вихід. Це емоційно виснажує. Сама служба — це цікаво і класно, а противника потрібно знищувати, бо він псує весь кайф. Хотілося б, щоб у нас  було більше артилерії, щоб вона працювала 24/7 і не замовкала.  Війна — не для всіх, але ти звикаєш. Якщо ставитися до неї та безпеки легковажно, це матиме наслідки, і не лише для тебе. Тут усе потрібно сприймати максимально серйозно».

Також «Паштет» додає, що у супротивника є ресурси воювати далі, і він буде намагатися дійти і до Дніпра, і навіть до Львова. Але це не привід зупинитися, а навпаки — слід і далі діяти згуртовано, як сам хлопець зі своїми побратимами:

«Ми і досі все робимо разом. Без слів. Просто кожен знає, що треба робити — і робить».

Comments are closed.