Один із наших земляків, який з дитинства був готовий служити Україні, поділився своєю історією. Військовий з Павлограда з позивним «Паштет», починаючи з юних років, пройшов довгий шлях від маленького хлопця, що носив продукти на блокпости, до «штурмовика», який захищає країну на фронті. Сьогодні він — боєць 10-ї гірсько-штурмової бригади, яка бере участь у штурмових діях, а також займається евакуацією поранених. Біографію хлопця розповіли у 10-тій ОГШБр «Едельвейс».
Мрія про десант
Коли у 2014 році почалася війна, він був ще дитиною — йому було всього 12 років. Тоді, з друзями, хлопчик не тільки спостерігав за подіями, а й допомагав військовим.
«Ми з друзями ходили на річку через міст і блокпост, приносили військовим усе, що могли «натирити» з городів. Я їх діставав: «А можна до вас? Як потрапити до вас?». Вони тільки сміялися з мене — худого малого пацана», — згадує «Паштет».
У школі хлопець активно займався спортом — футболом і єдиноборствами. І хоча не зміг вступити до училища 25-ї бригади, бо не вистачило двох балів на ЗНО, він не відмовився від мрії служити в армії.
Від строкової служби до розвідки
У 19 років наш земляк все ж таки вирушив служити. Почав свою службу в 92-й механізованій бригаді, яка згодом була реформована в штурмову. Саме там, на навчаннях у Десні, хлопець вперше зустрів війну.
5 лютого «Паштету» виповнилося 20 років. А вже 24 лютого, під час караулу за 30 км від кордону з росією, він дізнався, що почалася війна:
«Спочатку зупиняти наступ вирушили всі контрактники, а ми, строковики, залишилися охороняти склади. Я був розводящим: розмістив двох хлопців на одному складі, інших на іншому, а сам став між ними. Кожні 15 хвилин — доповідь про обстановку, під час однієї 3 таких доповідей: перша доповідь — «4.5.0.» (все спокійно), і раптом позаду нас прилітає ракета «Точка-У». Слідом — щільний обстріл з «Градів», пряме влучання в склад. Так ми і зрозуміли, що почалася справжня війна. Але ніхто не міг уявити справжніх масштабів».
Захист Батьківщини на передовій
«На строковій службі дізнався, що є можливість перевестися, і мені запропонували контракт і службу в 108-му окремому гірсько-штурмовому батальйоні, в якому перебуваю до сьогодні. Незважаючи на те, що я не новомобілізований, у кожного, хто потрапляє в нову бригаду або підрозділ, є період адаптації. Спершу їздив, відвозив снаряди на Куп’янськ, згодом було відновлення кілька тижнів на Донбасі. А потім я вже поїхав на Куп’янськ разом з усіма. Там брав участь і в штурмових діях, і евакуації 300-х, і заведенні людей, і працював у резервній групі, і міняли піхоту. Мені найбільше подобається тактика, зачистка окопів, стрільба. Проходка по лісу, урбан — цікаві завдання. Подобається те, що кожен штурм — різний. З дрону — це мертві поля, а в реальності — купа перепон», — розказує хлопець.
Під час одного з мінометних обстрілів, коли вони були в бліндажі, він отримав поранення та контузію. Однак відновився і продовжив службу.
«Війна — не для всіх»
Не дивлячись на те, що «Паштет» з дитинства мріяв стати військовим, він визнає, що бути на війні — дуже важко:
«Найскладніше у службі — це бойовий вихід. Це емоційно виснажує. Сама служба — це цікаво і класно, а противника потрібно знищувати, бо він псує весь кайф. Хотілося б, щоб у нас було більше артилерії, щоб вона працювала 24/7 і не замовкала. Війна — не для всіх, але ти звикаєш. Якщо ставитися до неї та безпеки легковажно, це матиме наслідки, і не лише для тебе. Тут усе потрібно сприймати максимально серйозно».
Також «Паштет» додає, що у супротивника є ресурси воювати далі, і він буде намагатися дійти і до Дніпра, і навіть до Львова. Але це не привід зупинитися, а навпаки — слід і далі діяти згуртовано, як сам хлопець зі своїми побратимами:
«Ми і досі все робимо разом. Без слів. Просто кожен знає, що треба робити — і робить».