Птахи співають, бджоли гудуть біля вуликів, а на території неквапливо прогулюються павичі. За кілька метрів — дитячий майданчик, музей і храм, де щодня моляться за мир. Свято-Вознесенський храм у Тернівці давно став для місцевої громади значно більшим, ніж просто місце для богослужінь. Тут зберігають історію міста, рятують церковні святині з Донеччини й створюють простір, де можна просто побути в тиші.
Якщо зайти на територію Свято-Вознесенського храму в Тернівці, перше, що привертає увагу, — не сама будівля. Навколо багато зелені. Чути спів птахів. Десь неподалік бджолині вулики, а за огорожею павичі і фазани.
Тут є дитячий майданчик, музей, пасіка, пташник і сонячні панелі. Усе це створювалося поступово — протягом багатьох років.
Настоятель храму отець Артемій говорить:
«Тут наше серце. Ми з прихожанами молимося за мир, просимо, щоб Господь дарував мир».
Отець Артемій каже, що змалку служить і молиться. За роки служіння храм став для нього не просто місцем роботи чи служби.
Храм, історія якого почалася понад сто років тому
Історія церковного життя Тернівки бере початок ще з часів перших поселень. За словами отця Артемія, коли ці землі почали заселяти донські козаки, одним із перших тут звели храм. Спочатку з’явилася церква Іоанна Богослова. Вона стояла неподалік місцевого магазину. А у 1912 році розпочалося будівництво Вознесенського храму. Церква була дерев’яною, прикрашеною унікальною різьбою. Поруч стояла дзвіниця.
Але під час війни дзвіниця згоріла. Нову вже не встановлювали. Пізніше храм закрили.Поруч залишалася сторожка, де служив ігумен Афанасій. Та навіть після закриття церкви люди не припинили молитися. Збиралися по домівках, проводили богослужіння. Був і хор, до якого входили місцеві жінки.
А у 1986 році сталася нова трагедія — старий храм згорів повністю. Від нього фактично нічого не залишилося.
У 1992 році храм почав нове життя
Відновлення церковного життя розпочалося вже в незалежній Україні.
У 1992 році громада викупила приватний будинок. Саме з нього фактично почалася нова історія Свято-Вознесенського храму Тернівки. Першим священником тут був отець Іван. Поступово навколо будинку формувалася територія храму. З’являлися нові приміщення, дерева, господарство.
Святині, які вдалося врятувати
Одна з головних святинь храму — ікона цілителя Пантелеймона з частинкою мощей. Віряни вважають її чудотворною.
Але в храмі є й інші речі, історія яких пов’язана з війною. Ікони, підсвічники, облачення та інше церковне начиння сюди привозили зі східних територій, де храми опинилися під загрозою знищення.
Авдіївка, Очеретине, Гродівка, Покровськ…
«Священники, що могли, привозили, рятували. Це все зберігалося тут. Частину речей уже передали до інших храмів. Частина продовжує зберігатися у Тернівці”, — каже отець Артемій
Таким чином Свято-Вознесенський храм став одним із місць, де сьогодні зберігається частина церковної спадщини Донеччини. Цим займається Покровське вікаріатство — речі намагаються не просто зберегти, а повернути до церковного життя там, де це можливо.
Музей, де історія лежить буквально на полицях
Окреме місце на території храму займає музей.Тут збирали предмети, які розповідають про минуле міста та церковне життя.
Це речі, якими користувалися люди, фотографії, церковне начиння, предмети з храмів, яких уже немає.
Частина експонатів нагадує і про події останніх років, коли війна змусила людей залишати свої домівки, а священнослужителів — рятувати церковні святині.
Тут жили переселенці з Авдіївки
Війна для цього храму — не абстрактне слово.
На його території жили люди, які були змушені залишити свої домівки. Зокрема, тут перебували переселенці з Авдіївки
Десять вуликів і мед із тернівських соняшників
За храмом стоїть невелика пасіка. Тут десять вуликів. Цього року меду вдалося зібрати чимало. Поруч цвів соняшник, тому бджолам роботи вистачало. Тепер сезон завершився, і комахи поступово готуються до зими.
Отець Артемій називає себе радше любителем, ніж професійним пасічником:
«Я не професіонал у науці бджільництва, але мед викачати можу», — каже настоятель. Невелика пасіка вже стала невід’ємною частиною храмового господарства і дає мед не лише для власних потреб, а й для громади.
Павлини, фазани та несподівані гості
Якщо пройти трохи далі, увагу привертає пташник.Його створення було ідеєю матушки. Спочатку тут з’явилися індійський павич та павичка. Згодом птахів поступово ставало більше.
Тепер тут живуть пухові кури, золоті, срібні та смарагдові фазани, білі павичі, голуби-павичі та голуби породи кінг.
Трохи далі утримують крякв та мисливських фазанів.
За словами отця Артемія, особливого складного догляду ці птахи не потребують — їм підходять місцеві умови.
Але без несподіваних пригод не обходиться.
Якось на територію навідалася лисиця. Вона зробила підкоп і забрала самку павича.
Тернівський храм потопає в зелені
Сьогодні територія храму виглядає дуже зеленою.Але створити цей простір було непросто.
Ґрунт тут складний, розповідає настоятель. Допомогли меценати — за їхньої підтримки пробурили свердловину. З’явилася вода — і стало легше займатися озелененням.
Дерева, кущі та квіти висаджували поступово. Усе, що сьогодні бачать відвідувачі, — результат багаторічної роботи.
Місце для дітей
На території храму є і дитячий майданчик. Поки дорослі спілкуються або беруть участь у богослужінні, маленькі прихожани можуть погратися.
Сонячні панелі та генератор
Ще одна сучасна деталь території — сонячні панелі. У храмі поступово прагнуть до енергонезалежності.
Окрім сонячних панелей, тут є генератор.
В умовах війни та можливих перебоїв з електропостачанням така автономність допомагає підтримувати роботу храму та господарства.
Місце, де історія продовжується
Тож Свято-Вознесенський храм у Тернівці виконує роль не лише місця молитви, а й відкритого простору для громади. Тут поєднуються духовне життя, турбота про людей і доглянута територія, яка роками є простором не тільки для відпочинку, але прихистку ти, хто цього потребує.
Автор ідеї і тектсу: Ілона Беспалова
Автори фото і відео: Єгор Митник, Тетяна Волкова
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
