Понад 200 років поблизу Павлограда є село Богуслав. Колись це була укріплена лінія Запорізької Січі. Першими поселенцями були козаки, що займалися землеробством, а їхні дружини пряли й ткали полотно.
У Богуславі вже понад 40 років існує колектив «Богуславочка». Серед творів, які він співає, є козацькі пісні 17-18 століття. І хоч через війну фестивалів і концертів в Україні немає, колектив вперто щонеділі збирається і співає — зберігають спадщину. І дійсно, ці пісні у 2016 році внесені у перелік нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО (це міжнародна організація при ООН, яка сприяє розвиткові національної культури, охороні пам’яток культури), а «Богуславочка» увійшов до складу носіїв елементу. Допоміг розповсюдити інформацію про колектив український фольклорист, музикант Ілля Фетисов, який є сертифікованим міжнародним фасилітатором (тренером) ЮНЕСКО з Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини. Він записував пісні «Богуславочки», завдяки йому ансамбль їздив на фестиваль Олега Скрипки «Країна мрій».
Керівниця колективу — Євгенія Хорольська — співає з дитинства. Пам’ятає і старших жінок, бабусь, які співали козацьких пісень і передали знання молодшому поколінню.
«Спочатку нас було 22 людини, а залишилося 8 – це був кістяк ансамблю. Сьогодні з цих восьми живими залишилися двоє бабусь – одній 90 років, другій 88, ― каже пані Євгенія. — Зараз нас 13 учасників. Деякі дівчата пішли в музичну школу, щоб набиратися знань та вміти співати по нотах. Але якщо говорити про ці народні старовинні пісні козацькі пісні, то на них нот немає. Там є значки замість нот».
Жінка згадує, що раніше в селі було багато козацьких курганів. Їх насипали козаки та ставили згори вишки, щоб спостерігати за ворогом.
«Один курган ще зберігся, ми каталися з нього на санчатах… З-під кургану витікав потічок, та люди казали, що там можна знайти козацьке золото», — розказує пані Євгенія місцеві легенди.
Серед учасників ансамблю — ветеран російсько-української війни Антон Єрьоменко, військовий штурмової бригади.
«У Богуславі проходив фестиваль. Я прийшов просто подивитися, і мені сподобалося. В нас в Богуславі також є хор, тож я вирішив доєднатися до їхнього колективу та спробувати. І зараз після служби – я отримав поранення та зараз звільнений – приєднався до хору в цьому році».
В репертуарі хору зараз — як козацькі пісні, так і народні та навіть кілька сучасних патріотичних хітів.
«Зараз в нас багато молоді, 30 років нашій наймолодшій учасниці. Я – найстарша, — каже керівниця ансамблю. — В нас все пішло на підйом, але зараз через війну багато молоді поїхало… Не особливо вдається виступати, співати, кажуть, в нас війна, а ви співаєте. Хоча військові говорять навпаки: «Ми вас послухаємо, і на душі легше стає». Все було б добре, молодь зацікавилася, молодь почала цікавитися фольклором. Але війна все перебила. Та, я думаю, що ми переможемо, і ще заспіваємо. Ще років 50 будемо співати!».
Стаття і відео створені у рамках проєкту «Демократична інтеграція, стійкість, та залучення» (Ukraine-DARE), який втілює Democracy Reporting International (DRI) за фінансової підтримки Федерального Міністерства закордонних справ Німеччини. Думки та погляди, виражені під час заходу (або наведені в публікації), не обов’язково відображають позицію Федерального Міністерства закордонних справ Німеччини.
1 коментар
The beauty of your writing lies not only in the clarity of your ideas but in the way you allow those ideas to breathe and grow. Each sentence feels like a step forward, yet it’s not rushed. There’s time to pause and reflect between the lines, and in that space, the words take on a life of their own. It’s rare to find writing that feels so alive.