Після вимушеного переїзду з Донеччини команда мережі Street Roll змогла не лише відновити свою справу, а й створити робочі місця для інших внутрішньо переміщених осіб. Сьогодні мережа працює у Павлограді та продовжує розвиватися, підтримуючи людей, які через війну були змушені залишити свої домівки.
Від Мирнограда до Павлограда: релокація бізнесу та нові можливості
Наразі мережа має три заклади у Павлограді та ще один — поблизу села Наталине Харківської області. У закладах працює 12 людей, майже всі з них є внутрішньо переміщеними особами. На одній із точок у Павлограді із семи працівників шестеро — переселенці.
«Ми зрозуміли, що треба виїжджати, коли у нас комендантський час був з 15:00 до 11:00 наступного дня. Фактично, на роботу лишалося 4 години. Люди почали виїжджати, і ми вирішили теж потихеньку перебиратися. Нове місце в нас для початку вже було, треба було зберегти команду. Ми обговорили все і вирішили їхати в Павлоград. Більшість дівчат вирішили поїхати і працювати з нами», ― розповідає директор мережі Street Roll Жанна Ільницька-Кольганович.
Однією з тих, хто переїхав в Павлоград, є Наталя Галицька, яка до повномасштабної війни жила у Мирнограді Донецької області.
«Ми виїхали 4 серпня 2024 року, коли вже остаточно зрозуміли, що залишатися неможливо. Коли виїжджали з Гродівки Покровського району — по вулиці «лягло» 6 бомб. Вже наша машина с речами стояла завантажена, а ми не могли вийти з під’їзду через обстріл…, — згадує Наталя — У Павлограді орендуємо житло. Дуже вдячна, що змогла влаштуватися працювати до Жанни Володимирівни. Тут гарний колектив, керівництво нас розуміє і підтримує», — розповідає жінка.
У Мирнограді Наталя працювала фармацевтом. На новому місці змінила професію та працює касиром-продавцем. Каже, що найбільше цінує атмосферу в колективі та спілкування з постійними відвідувачами.
Смачна їжа для тих, хто повертається з пекла війни
Павлоград сьогодні — це великий логістичний, волонтерський, медичний хаб, через що він майже щодня стає мішенню для обстрілів ворога. Через місто проходить траса Дніпро-Донецьк, якою рухаються автомобілі, які їдуть на фронт, або ж повертаються. Військовим потрібно «підкріпитися», особливо важливо для них відчути смак дому — полюбляють саме страви домашньої кухні.
«Я заїжджаю сюди 3-4 рази на тиждень. Мені все подобається, тут можна перекусити не за «ресторанними цінами». Кухня домашня. Мене тут вже знають. Завжди залишають в холодильну для мене улюблену страву — печінковий торт», — розповідає Олександр, який приїхав з Луцька.
«Приємно бачити задоволених клієнтів. До нас часто приходять військові, постійні відвідувачі. Ми стараємося, щоб кожен залишився ситим і задоволеним», — говорить Наталя Галицька.
Ще одна працівниця, Марина Мельник, також переїхала з Мирнограда у 2024 році. До війни вона працювала у цій же мережі, тому після евакуації змогла продовжити роботу вже на Дніпропетровщині.
«Ми всі дружно переїхали сюди. Працювали разом у Мирнограді, а тепер працюємо тут. Дуже добре, що маємо можливість залишатися в одній команді», — каже Марина.
Зараз вона виконує одразу кілька обов’язків: допомагає кухарям, працює на касі та обслуговує відвідувачів. За словами жінки, головною цінністю залишаються люди.
Попри всі труднощі, бізнес, який також був змушений релокуватися через війну, став прикладом того, як підприємництво допомагає людям адаптуватися до нового життя. Для багатьох переселенців це не лише робота, а й можливість залишитися у звичному колективі, мати стабільний дохід і поступово будувати майбутнє на новому місці.
«Душа дуже хоче додому. Але ми розуміємо, що там нічого немає. Уся інфраструктура розбита. Нема куди їхати. Уже звикаємо до цієї думки. Аби тільки тут було спокійно. Бо й Павлоград теж потерпає від обстрілів. Дуже важко щось планувати», — коментує Наталя Галицька.
«Я знайшла другу родину — це наш колектив»
Керівниця мережі Жанна Ільницька-Кольганович зазначає, що триматися попри пережитий досвід та триваючу війну їй допомагає підтримка родини, в якій і чоловік, і одна з доньок, займаються бізнесом у сфері харчування.
«Підтримка сім’ї — це дуже важливо. А ще я знайшла другу родину — це наш колектив. Ми разом пройшли дуже багато. Підтримка з їхнього боку, взаємодопомога і спільна робота дуже допомагають», — каже вона.
Попри всі труднощі, підприємиця переконана: навіть після переїзду, втрати приміщень — не можна відмовлятися від своєї мрії.
«Треба починати заново, тому що це наше життя. Як без цього жити — без роботи, без справи? Починати треба, якщо бачиш, що в цьому місті є перспективи для твого бізнесу», — наголошує Жанна.
Вона пригадує, що й власний бізнес колись починався з однієї точки з фастфудом.
«Робили тільки хот-доги та шаурму. Потім поступово розширювали меню, додавали нові страви. А вже у 2022 році вирішили відкривати кулінарії. У Мирнограді у нас працювали дві. Це був зовсім інший напрямок, ближчий до їдалень і кафе. Для нас це було нове, але ми спробували й отримали багато гарного досвіду», — розповідає вона.
Підприємиця переконана, що розвиток не можна зупиняти навіть у найважчі часи.
«Розвиватися треба. Не опускати руки, думати про майбутнє», — підсумовує Жанна Ільницька-Кольганович.
Для громади такі історії — це більше, ніж просто приклад успішного бізнесу. Це свідчення того, що навіть у час війни підприємці можуть залишатися опорою для людей, створювати робочі місця та допомагати адаптуватися тим, хто втратив дім.
Релокований бізнес не лише зберігає економічну активність міста, а й формує нові зв’язки між місцевими жителями та переселенцями. Для внутрішньо переміщених людей робота стає важливим кроком до стабільності — можливістю повернути звичний ритм життя та відчути себе потрібними громаді.
